Викладено за поемою Гомера «Одіссея».
Після довгого плавання прибув я з моїми супутниками до землі лютих циклопів, які не знають законів. Не обробляють землю циклопи, але, незважаючи на це, земля всього дає їм удосталь сама. В печерах живуть велетні-циклопи, кожен знає тільки свою сім’ю, не збираються вони на народні збори. Не відразу пристали ми до землі циклопів. Ми увійшли в затоку невеликого острова, розташованого недалеко від острова циклопів. Жодна людина ніколи не відвідувала цього острова, хоч був він дуже родючий. На цьому острові водилося багато диких кіз, а через те, що кози ці ніколи не бачили людини, то не лякалися вони і нас. Причаливши до берега вночі, ми спокійно поснули на березі, а вранці почали полювати на кіз. На кожен з моїх кораблів припало по дев’ять кіз, а на корабель, де плив я сам, я взяв їх десять. Цілий день відпочивали ми після полювання, весело бенкетуючи на березі. До нас доносилися з землі циклопів їх голоси й мекання їх отар. На другий день вранці вирішив я плисти на своєму кораблі до землі циклопів, щоб довідатись, що це за народ. Швидко перепливли ми нешироку протоку й пристали до берега. Біля самого берега побачили ми печеру, зарослу лавровими деревами і оточену огорожею з величезних каменів. Узяв я з собою дванадцять надійних товаришів, узяв міх з вином і їжі та й пішов у печеру циклопів. Як дізнались ми потім, цей циклоп був страшенно лютий, він жив окремо від інших і одиноко пас свої отари. Не схожий був він, як і всі циклопи, на решту людей. Був він велетень, мав дивовижну силу і тільки одне око в лобі. Коли ми увійшли до нього в печеру, його не було дома, він пас отари. У печері циклопа в кошах лежало безліч сирів, у відрах і чашах стояло кисле молоко. В печері були влаштовані кошари для ягнят і козлят. Супутники мої почали умовляти мене, захопивши найкращих ягнят і козлят і взявши сирів, тікати на корабель, але я, на нещастя, не послухав їх. Мені хотілось поглянути на самого циклопа. Нарешті, прийшов і сам циклоп. Кинув він величезну в’язку дров на землю біля входу в печеру. Побачивши циклопа, з жаху забились ми у найтемніший закуток печери. А циклоп загнав у печеру своє стадо, завалив скелею хід до неї і почав доїти кіз і овець. Подоївши їх, він розпалив огонь, щоб зготувати собі їжу. Тут побачив він нас і грубо спитав громовим голосом:
– Хто ви такі? Звідки ви прийшли? Певно, без діла блукаєте ви по морях, завдаючи всім народам лиха?
– Усі ми греки, – відповів я циклопові, – пливемо з-під Трої. Нас занесло сюди бурею. Ми благаємо тебе прийняти нас приязно, як гостей. Адже ти знаєш, що карає Зевс того, хто кривдить мандрівників і не виявляє їм гостинності.
– Видно, що здалека прийшов ти сюди, чужоземцю! – люто крикнув мені циклоп, – коли гадаєш, що боюся я твоїх богів. Яке мені діло до Зевса! Не боюся я Зевсового гніву! Не маю наміру щадити вас! Робитиму я те, що схочу! Скажи, де твої кораблі!
Зрозумів я, навіщо питає мене циклоп про мій корабель, і відповів йому:
– Бурею розбило мій корабель об узбережні скелі, тільки я зі своїми супутниками врятувався.
Нічого не відказав мені циклоп. Швидко схопив він своїми величезними руками двох моїх супутників, ударив ними об землю і вбив. Потім він зварив їх, розрубавши їх тіла на частини, і поїв. Невимовний жах обняв нас, і ми почали благати в Зевса порятунку. А циклоп, скінчивши свою жахливу вечерю, спокійно розлігся долі і заснув. Я хотів убити його, видобув уже свій меч, але, глянувши на величезну скелю, якою завалений був хід, зрозумів, що так ми не врятуємось.
Настав ранок. Знову циклоп убив двох моїх супутників. З’ївши їх, вигнав він стадо з печери, а вхід завалив скелею. Довго придумував я спосіб, як мені врятуватись, нарешті придумав. У печері знайшов я величезну колоду, подібну до щогли. Циклоп напевно хотів з неї зробити собі дрюк. Відрубав я мечем кінець колоди, загострив її, обпалив на жару і сховав. Увечері повернувся з отарою циклоп. Знов убив він двох моїх супутників і, скінчивши свою огидну вечерю, хотів лягти спати. Але я підійшов до нього і запропонував чашу вина. Випив вино циклоп і зажадав ще, сказавши мені:
– Налий мені ще та скажи, як звуть тебе, я хочу приготувати тобі подарунок.
Налив я циклопові другу чашу; він зажадав третю, налив я й третю. Подаючи її, сказав я циклопові:
– Ти хочеш знати моє йменя? Мене звуть Ніхто.
– Ну, слухай же, Ніхто, тебе з’їм я останнього, це буде тобі моїм подарунком, – так відповів мені зі сміхом циклоп. Випив він третю чашу, сп’янів, звалився додолу і заснув.
Тоді дав я знак товаришам, схопили ми загострений кінець колоди, розпалили його на вогні і випекли ним око циклопові. Заревів він від страшного болю, вирвав з ока кіл, що димів, і почав кликати на допомогу інших циклопів. Збіглися вони і стали питати:
– Що скоїлося з тобою, Поліфеме? Хто скривдив тебе? Чи не викрали в тебе твоїх отар? Навіщо ти розбудив нас?
Їм відказав, дико заревівши, Поліфем:
– Мене не силою, а хитрощами губить Ніхто!
Розсердились циклопи й крикнули Поліфемові:
– Якщо ніхто тебе не скривдив, то навіщо тобі так ревти! Коли ж ти захворів, то така є воля Зевса, а її ніхто не змінить.
З цими словами пішли циклопи.
Настав ранок. Голосно стогнучи, відіпхнув від входу скелю Поліфем і почав випускати в поле отару, обмацуючи руками спину кожної вівці й кожної кози. Тоді, щоб урятувати товаришів, я зв’язав по три барани і під середнього прив’язав по одному зі своїх товаришів. Сам же я, вчепившись руками в густу вовну величезного барана, улюбленця Поліфема, повис під ним. Пройшли барани з прив’язаними під ними моїми супутниками, минувши Поліфема. Останнім ішов баран, під яким висів я. Зупинив його Поліфем, почав пестити його й жалітися на свою біду, на те, що скривдив його зухвалий Ніхто. Нарешті пропустив він і цього барана. Так урятувалися ми від вірної загибелі.
Швидше погнали ми Поліфемове стадо до кораблів, де чекали нас товариші. Не дав я товаришам оплакувати загиблих. Швидко зійшли ми на корабель, забравши овець Поліфема, і відпливли від берега. Коли відпливли ми на таке віддалення, на яке чути ще голос людини, я крикнув голосно циклопові:
– Слухай, циклопе! Своєю жорстокістю ти сам накликав на себе кару Зевса. Більш не будеш ти вбивати й пожирати нещасних мандрівників!
Почув мене циклоп, розлютований, підняв він скелю і кинув її в море. Ледве не розбила носа корабля скеля. Захвилювалося море від її падіння. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула на берег. Але жердю відпихнув я корабель, і знов попливли ми в море. Відпливши, я крикнув Поліфемові:
– Знай, Поліфеме, що тебе осліпив Одіссей, цар Ітаки!
Завив з люті дикий циклоп і голосно вигукнув:
– Справдилося пророцтво, дане мені провісником! Я думав, що Одіссей – грізний велетень, а не такий нікчемний черв’як, як ти!
Почав благати Поліфем батька свого Посейдона, щоб скарав він мене за те, що відняв я в нього зір. Схопив він скелю, ще більшу від першої, й кинув її в море. Упала скеля за кермом корабля. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула далеко в море. Так урятувалися ми. Щасливо ми допливли до острова, де чекала нас решта кораблів. Там принесли ми багаті жертви богам. Провівши ніч на березі цього острова, ми на другий день вирушили далі в путь по безкрайому морю, сумуючи за погиблими товаришами.
Завдання
Які риси характеру притаманні Одіссею?-ро..... ий
2.
